Alpha Centauri | Космос

Starcloud залучила фінансування на створення орбітальних дата-центрів Серед нових інвесторів – компанія Nvidia, яка вже відправляла свій процесор H100 на борту дебютного супутника стартапа, а тепер постачатиме потужніші обчислювальні системи для нових апаратів. https://thealphacentauri.net/168759/

NASA додало до мережі дальнього космічного зв'язку Deep Space Network нову 34-метрову тарілку — Deep Space Station 23 у комплексі Goldstone біля Барстоу в Каліфорнії. Стрічку перерізали щойно, але антена вже місяць у справі: 3 серпня вона провела перший робочий сеанс, узявши на супровід рентгенівську обсерваторію Chandra. Відтоді через неї говорять десятки апаратів — Mars Reconnaissance Orbiter, Psyche, Juno, Voyager 1. Роботи стартували в лютому 2020-го, у грудні 2024-го на п'єдестал підняли й закріпили 133-тонний металевий каркас рефлектора, далі інженери обшили його відбивними панелями й узялися за калібрування, щоб антена працювала в унісон з рештою мережі. Джермейн Азіз, керівниця проєкту розширення DSN у JPL, каже, що найважчим було не звести конструкцію, а зшити механіку, електрику, програмне забезпечення, радіочастотні тракти й інфраструктуру в єдиний готовий до місій інструмент. DSS-23 належить до типу beam waveguide: п'ять точних радіочастотних дзеркал ведуть сигнал трубою вниз, у підземну кімнату з клімат-контролем. Важка чутлива електроніка не катається разом із тарілкою, її можна обслуговувати й міняти на новішу, а сама антена працює одразу в кількох діапазонах. Це п'ята антена програми Aperture Enhancement Project, яку JPL почала ще 2009 року — усього мали побудувати шість 34-метрових тарілок. Остання, DSS-33, стане до ладу в Канберрі у 2029-му. Стільки тарілок потрібно, бо 34-метрові антени можна об'єднувати в масив: ще на Galileo у 1996–1997 роках мережа зводила разом до п'яти тарілок на двох континентах і потроювала обсяг даних порівняно з однією 70-метровою. А 70-метрові старіють. Голдстоунська DSS-14 працює з 1966 року, спершу як 64-метрова, у 1988-му її розширили заради Voyager 2 біля Нептуна — саме вона свого часу прийняла слова Армстронга про маленький крок. Після півстоліття майже безперервної роботи ремонт таких ветеранів дорожчає щороку, а замінити їх нічим, окрім зв'язки менших антен. До 2029-го мережа з трьох майданчиків триматиме на собі понад 40 апаратів дванадцятьма 34-метровими тарілками — і трьома ветеранами, яких поки що бережуть. https://www.nasa.gov/technology/space-comms/deep-space-network/new-next-gen-dish-adds-muscle-to-nasas-deep-space-network Підпишись | Монобаза

Космічний телескоп Nancy Grace Roman стартує 30 серпня 2026 року о 07:26 за флоридським часом (14:26 за Києвом) з майданчика LC-39A Космічного центру Кеннеді. Виводить його Falcon Heavy, кінцева точка — L2, та сама позиція за 1,5 млн км від Землі, де вже працюють James Webb і європейський Euclid. Назву обсерваторія отримала на честь першої головної астрономки NASA, яка свого часу проштовхнула проєкт, що згодом став Hubble. Головне дзеркало — 2,4 метра, точно як у Hubble. Воно дісталося NASA у 2012 році від Національного управління військово-космічної розвідки, яке просто віддало непотрібну оптику. Різниця з Hubble не в різкості, а в охопленні: поле зору Roman більше ніж у 200 разів ширше при тій самій якості знімка. За це відповідає Wide Field Instrument — 300-мегапіксельна камера видимого й ближнього інфрачервоного діапазону. Плюс механічна стабільність, щонайменше вдесятеро краща за James Webb. Приблизно 12% неба над площиною Галактики телескоп прочеше в пошуках слабкого гравітаційного лінзування — ледь помітних викривлень форми мільйонів далеких галактик під впливом згустків темної матерії. Паралельно він ловитиме наднові типу Ia, які спалахують з передбачуваною яскравістю і тому працюють як лінійка для космічних відстаней, та картуватиме баріонні акустичні осциляції — застиглі звукові брижі раннього Всесвіту, вздовж яких потім вишикувались скупчення галактик. Друга половина роботи — планети. Дивлячись у бік центру Галактики й відстежуючи мікролінзування, Roman очікувано знайде понад 1200 нових світів, а за транзитами — більш ніж 100 тисяч. Коронограф на борту гасить світло зорі так, щоб побачити планету, яка тьмяніша за неї у понад 100 мільйонів разів. ESA дало для місії зіркові датчики, батареї, детектори для коронографа й наземну підтримку — зокрема нову 35-метрову антену в Нью-Норсії в Австралії, через яку передаватимуться дані на Землю. «Щоразу, коли астрономія відкриває нове вікно у Всесвіт, найважливішими виявляються відкриття, яких ніхто не чекав», — каже Бетан Джеймс, науковиця проєкту Roman в ESA. Мінімальний термін місії — п'ять років. За цей час Roman огляне у понад 50 разів більше неба, ніж Hubble за всю свою кар'єру. https://www.esa.int/Science_Exploration/Space_Science/Cutting-edge_infrared_space_telescope_Roman_set_to_launch Підпишись | Монобаза

Європа скасувала розроблення потужнішої версії Ariane 6 ESA наразі відмовилося від конфігурації Block 3, яка мала бути створена для складних космічних місій – таке рішення вже вплинуло на запланований запуск апарата до Енцелада. https://thealphacentauri.net/168673/

А ви знали, що телескоп Вебба навмисно було розміщено на нестабільній орбіті? В цьому короткому відео ми пояснимо, чому.

Інженери з Texas A&M, Космічного центру ім. Джонсона та Університету Пердью опублікували в Acta Astronautica математичний посібник з управління рухом навколо Gateway — майбутньої станції NASA на орбіті Місяця. Вони прописали, як кораблям чекати своєї черги на стикування за 386 000 км від Землі й не зіткнутися. Орбіта, на якій житиме Gateway, називається близькою прямолінійною гало-орбітою (NRHO). Вона майже стабільна, тримає безперервний прямий зв'язок із Землею і майже не потребує палива на підтримку — але форма в неї яйцеподібна: апарат пірнає до 1600 км над північним полюсом Місяця, а тоді відлітає на 64 000 км за південний. Постійне перетягування каната між тяжінням Землі й Місяця, з періодом близько 6,5 доби. Для однієї станції достатньо періодичних коротких увімкнень двигунів. Проблема починається, коли до тієї самої точки простору підтягуються Orion з екіпажем, вантажний корабель і важкий посадковий модуль. «Можливі зіткнення й серйозні пошкодження», — каже Даян Девіс, співавторка дослідження, яка понад десять років керувала проєктуванням місій Gateway у NASA, а цьогоріч перейшла на кафедру космічної інженерії Texas A&M. Ключове поняття — loitering, очікування на заданій траєкторії без негайного маневру. Корабель може висіти в такому режимі години, дні або тижні, поки звільниться причальний порт. На тисячах симуляцій, з урахуванням навігаційних похибок і неідеальної роботи двигунів, команда знайшла робочий компроміс: трохи частіші коригувальні увімкнення тримають апарат помітно ближче до розрахункової позиції, коштуючи зовсім небагато палива. А передбачувана позиція — це можливість спланувати графік стикувань наперед. Вишикувати кораблі пропонують у формацію, яку автори назвали «ниткою перлин»: апарати розходяться попереду й позаду Gateway з точно розрахованими інтервалами відносно самої станції, а не дрейфують кожен сам по собі. Станція, для якої все це рахували, буде близько 20 метрів завдовжки проти 50 у МКС і більшість часу літатиме без екіпажу. Модуль HALO уже чекає в Аризоні, а разом з енергетичним PPE він має стартувати не раніше 2028 року в межах Artemis IV. Диспетчерську службу написали до того, як з'явився перший затор. https://phys.org/news/2026-08-boarding-miles-earth-moon-airport.html Підпишись | Монобаза

Геліосфера — бульбашка сонячного вітру, що накриває всю Сонячну систему — щонайменше тричі за останні мільйони років стискалася так сильно, що Земля залишалася поза нею. Це результат моделювання команди Мерав Офер з Бостонського університету, керівниці центру SHIELD, одного з дослідницьких центрів NASA з фізики Сонця. Роботу опублікували 21 серпня в Annual Review of Astronomy and Astrophysics. Офер з колегами прокрутили траєкторію геліосфери крізь Чумацький Шлях у зворотному напрямку і знайшли три епізоди — приблизно 2–3, 6–7 і 13–14 мільйонів років тому — коли Сонце входило в щільні міжзоряні холодні хмари газу й пилу. Тиск хмари підминав геліосферу до розмірів менших за орбіту Землі. Планета опинялася в чужому середовищі без сонячного щита. Сліди лишилися в породі: елементи, характерні для міжзоряного пилу, знайшли у глибоководних донних кернах, антарктичному снігу та місячних зразках саме цих періодів. У симуляціях контакт з холодною водневою хмарою піднімав вміст водяної пари й перебудовував динаміку верхньої атмосфери, а це змінювало умови на поверхні. Досі температурні стрибки останніх десятків мільйонів років, включно з льодовиковими періодами, пояснювали суто земними причинами — зміщеннями орбіти й парниковими газами. Володимир Айрапетян з Центру Годдарда NASA взявся за іншу задачу — парадокс тьмяного молодого Сонця. Три мільярди років тому наша зоря світила лише на 70% від нинішнього, за такої світимості Земля мала бути замерзлою наскрізь. Геологія ж показує стабільну рідку воду задовго до цього. Дані виведеного з експлуатації телескопа Kepler показали, що молоді сонцеподібні зорі щодня вистрілюють суперспалахами — до десяти на добу, тоді як сучасне Сонце дозволяє собі таке раз на століття. Айрапетян із колегами відтворили атмосферу давньої Землі в герметичній камері — молекулярний азот, аміак, вуглекислий газ, монооксид вуглецю — і обстріляли її протонами. У суміші народився N2O, парниковий газ у 300 разів потужніший за CO2. Жорсткий ультрафіолет молодого Сонця частину його розбивав назад на азот і кисень, але навіть з 10% уцілілого моделі дають на екваторі близько 5 °C — вище точки замерзання. Робота вийшла в Astrophysical Journal Letters. Складати довгі ланцюги амінокислот при температурі трохи вище нуля виходить ефективніше, ніж у теплій воді. Тож п'ять градусів на екваторі давньої Землі — цілком робочі умови для передбіологічної хімії. https://phys.org/news/2026-08-sun-galactic-journey-superflare-youth.html Підпишись | Монобаза

NASA успішно протестувало технологію автономного визначення положення апаратів у космосі За три доби система FALCON у межах місії Starling самостійно уточнила дані про орбіти понад 200 космічних об’єктів без будь-якого втручання із Землі – для цього їй знадобилися бортові камери, попередньо завантажений каталог і спеціальне програмне забезпечення. https://thealphacentauri.net/168639/

Які місяцеходи NASA запустить вже цього року? Місячна база NASA вже існує, просто поки що у вигляді майже готового заліза в цехах. Чотири компанії, чотири посадкові апарати, понад двадцять посадок лише на першому етапі — і південний полюс, де температура стрибає від −203 до +54 градусів. Разом з представниками агенції ми відвідаємо всі 4 локації і дізнаємось про статус кожної програми! Як і обіцяв, публікую бонусне відео за закритий вами наприкінці минулого тижня збір. Приємного перегляду :) https://youtu.be/TDv8Sl77Nbc

#сьогоднівкосмосі 26 серпня 𝟭𝟴𝟲𝟱. У Шпандау поблизу Берліна пішов з життя Йоганн Франц Енке — німецький астроном, який очолював Берлінську обсерваторію й увійшов в історію завдяки короткоперіодичній кометі, що нині має його ім'я. Саме він 1819 року довів, що кілька раніше спостережуваних комет є одним тілом, і обчислив період її обертання — близько 3,3 року, найкоротший серед усіх відомих комет. Прикметно, що це стала лише друга комета після Галлеєвої, для якої вдалося підтвердити періодичність, а ще Енке помітив тонку темну смугу в зовнішньому кільці Сатурна, яку тепер називають «щілиною Енке». 𝟭𝟵𝟴𝟭📸 Апарат «Вояджер-2» здійснив найближчий проліт повз Сатурн, наблизившись до планети приблизно на 101 000 кілометрів. Головною метою було не лише вивчення Сатурна, його кілець і супутників Титана та Енцелада, а й гравітаційний маневр: тяжіння планети розігнало зонд і скерувало його до Урана, якого жоден апарат доти не досягав. Варто згадати, що невдовзі після зближення заклинило поворотну платформу з камерами, і в NASA побоювалися втратити майбутні знімки далеких планет, проте інженери зуміли відновити її роботу. 𝟮𝟬𝟬𝟯. Космічний телескоп «Габбл» отримав одне з найдетальніших на той час зображень Марса — саме тоді, коли Червона планета підходила до Землі на мінімальну відстань майже за 60 000 років. Відстань між планетами скоротилася приблизно до 55,8 мільйона кілометрів; настільки близько Марс і Земля не сходилися з часів неандертальців і не зійдуться знову аж до 2287 року. Таке протистояння дало астрономам рідкісну нагоду роздивитися полярні шапки, хмари й деталі поверхні планети з навколоземної орбіти. Оскільки подія набула розголосу, інтернетом ще роками ширився хибний лист-«качка», нібито Марс от-от здаватиметься на небі завбільшки з Місяць, — насправді навіть у такому зближенні він лишався для ока звичайною яскравою цяткою. 𝟮𝟬𝟮𝟭. Компанія Blue Origin виконала безпілотний суборбітальний політ корабля New Shepard (місія NS-17). На борту серед корисного навантаження був демонстратор навігаційних сенсорів NASA, призначений для відпрацювання технологій точної посадки майбутніх апаратів на Місяць. Цікаво, що разом із науковими вантажами ракета підняла до межі космосу й десятки тисяч поштових листівок від школярів, зібраних освітнім фондом компанії. Підписатись на космос | Підтримати нас