Der Kanal🇺🇦🇦🇹 🕘 история названий (1)

Збір грибів в Австрії: що можна, де шукати, за що оштрафують та як не отруїтися Щороку восени австрійський ліс перетворюється на щось середнє між національними спортивними змаганнями і кримінальним квестом на виживання. Згідно з опитуванням майже половина населення Австрії займається «тихим полюванням» – збирає гриби. У токсикологічний центр (Vergiftungsinformationszentrale) щороку надходить близько 800 звернень про погане самопочуття після вживання зібраних грибів, а кілька років тому зафіксували рекорд – майже 400 дзвінків за місяць. Скільки при цьому губиться у лісах та горах людей – невідомо, окремої статистики немає. Улюблені гриби в країні – Eierschwammerl (лисичка) з пряним, трохи перцевим смаком, Steinpilz (білий гриб) з горіховим ароматом і Parasol (гриб-парасоля) – останній сирим отруйний, їсти можна лише після термічної обробки. Далі за популярністю йдуть гриб-каштан (Maronenröhrling), гнойовик білий (Schopftintling), опеньок літній (Stockschwämmchen), дощовик-гігант (Riesenbovist), польовий шампіньйон (Wiesenchampignon), зморшок їстівний (Speisemorchel) і підберезник (Birkenpilz). Сезон стартує у травні з білих грибів, у червні підключаються лисички, а серпень–жовтень – це вже пік, коли додаються дощовики й маслюки. Чи можна просто піти і нарвати собі грибів? Юридично гриби належать власнику лісу – так каже австрійський закон. Але діє простий принцип: де збір не заборонено явно, там він дозволений. Федеральний закон встановлює базове правило для всієї країни – не більше 2 кг грибів на особу на день. Також заборонено влаштовувати й брати участь у масових грибних заходах. За перевищення ліміту – штраф до 150 євро, за організовані заходи – до 730 євро або навіть до тижня арешту. Для цього обсягу є термін Handstraußregel (правило букета в руці): історично йшлося про кількість, яка вміщалася в руках, хоча на практиці зараз це вже цілий кошик. Природоохорона – компетенція федеральних земель. З дев'яти земель лише п'ять мають окремі правила (Pilzverordnung). Найдетальніші – у Карінтії: понад 300 видів захищені цілий рік, білі гриби й лисички – лише з 15 червня по 30 вересня, час збору 7:00–18:00. У Тіролі заборонені граблі, гачки та інші механічні інструменти. У Форарльберзі збирач має вміти впевнено визначити гриб як їстівний. У Верхній Австрії під повним захистом сім видів. Нижня Австрія, Штирія й Бургенланд обмежились загальною забороною знищення. Штрафи за порушення земельних правил більші: від 3630 до 30 тисяч євро за організоване комерційне мародерство. Більшість важких отруєнь спричиняє один вид – бліда поганка (Amanita phalloides). Найпідступніше – затримка симптомів: перші ознаки через 6–24 години, потім фаза оманливого полегшення, а тоді важке ураження печінки й нирок. Отрута не руйнується при варінні, замороженні чи сушінні. Отруйний гриб не обов'язково гіркий чи смердючий. Гриби роду Cortinarius плутають з лисичками (ураження нирок, аж до діалізу), мухомор пантерний – з їстівним перлистим мухомором (судоми, порушення свідомості). Якщо з'явились нудота, блювання, біль у животі, діарея, запаморочення, порушення свідомості чи галюцинації протягом доби після грибної страви – діяти треба негайно: швидка за номером 144 або токсикологічний центр +43 1 406 43 43 працюють цілодобово. Важливо зберегти залишки страви для аналізу. Якщо немає впевненості у визначенні – не ризикуйте, а скористайтесь безкоштовними пунктами консультації щодо грибів (Pilzberatung) по всій країні. Принесіть туди свої гриби, а спеціалісти перевірять їх за вас. Грибники, як і рибалки, своїх місць не видають. Але якщо хочете покластись не лише на інтуїцію, є кілька корисних інструментів: Pilzfinder від Віденського університету – інтерактивна карта поширення видів по всій країні, FungiFind – погодозалежний прогноз шансів знайти конкретний гриб по всій Європі. Також до ваших послуг комерційні сервіси: Pilzsucher, Pilzlandkarte, PilzFinder та Pilzator. Різноманіття диких грибів рідко побачиш у супермаркеті – більшість цікавих видів не культивуються штучно, бо потребують конкретних дерев-симбіонтів. Хочеш лисичку – йди в ліс!

Скільки коштує Австрії допомога Україні і що означає новий кредит ЄС на 90 мільярдів Щоразу, коли в австрійському парламенті заходить мова про допомогу Україні, опозиційна права партія FPÖ виходить з однією й тією самою зброєю – цифрами. Великими, круглими, без пояснень. Потім цитати перетікають у соціальні мережі та ЗМІ, де ними обурюються звичайні виборці. Мова у виступах іде про 3,26 мільярда євро австрійських податків та 800 євро з кожного австрійського домогосподарства. Політики Партії свободи зауважують, що австрійські гроші йдуть до країни, де присутня корупція, а у самої Австрії і так купа проблем, на які грошей не вистачає – та й загалом це зрада нейтралітету. Звучить страшно і переконливо. Особливо якщо не знати одного нюансу. Цифри – справжні. FPÖ справді цитує дані авторитетного Інституту світової економіки Кіль, який веде детальний трекер допомоги Україні. Але те, що відбувається далі з цими цифрами – це маніпуляція. Бо з тих 3,7 млрд євро, які Kiel Institute зараховує Австрії, лише близько 860 млн вийшли безпосередньо з австрійського бюджету за рішенням уряду. Причому це все, що Австрія витратила на українців: пряма допомога, внески до Світового банку, фонди відновлення України та витрати на прийом біженців у себе. Якщо ж рахувати пряму допомогу Україні, то МЗС Австрії офіційно підтверджує 330 млн євро станом на середину 2025 року. Ця сума складається з кількох частин: 117 млн євро – гуманітарна допомога, 146,5 млн євро – підтримка базових послуг та відновлення інфраструктури, 9,7 млн євро – антикорупційні заходи та інша підтримка, 8 млн євро – матеріальні пожертви, зокрема обладнання для цивільного захисту, 12,8 млн євро – допомога сусіднім державам, насамперед Молдові. По факту це цивільна допомога: медикаменти, генератори, підтримка шкіл і лікарень. Решта грошей – це австрійська частка у спільному бюджеті ЄС, яка автоматично йде на всі рішення Євросоюзу пропорційно до розміру австрійської економіки. Тобто це не «Австрія відправила гроші в Київ» – це «Австрія є членом ЄС, який ухвалив рішення допомагати Україні». Це арифметика членства – така сама, як із фінансуванням польських доріг, іспанських фермерів чи грецьких університетів. Різниця принципова. Але у виступах політиків та заголовках ЗМІ вона зникає – і залишається лише велика страшна цифра та образ австрійського платника, якого обдирають заради чужої країни. У квітні 2026 року, після місяців блокування з боку Угорщини та Словаччини, Рада ЄС затвердила кредит Україні на 90 млрд євро. Перші виплати мали розпочатися вже в другому кварталі 2026 року. 60 млрд – на розвиток оборонної промисловості та військові потреби України, 30 млрд – на макроекономічну підтримку: освіту, охорону здоров'я, виплати зарплат. Кредит прив'язаний до реформ верховенства права та боротьби з корупцією – будь-яке порушення може призвести до призупинення виплат. Як ЄС збирає ці 90 млрд? Не з бюджету – він просто не такий великий. ЄС випускає спільні облігації на ринках капіталу, тобто сам бере кредит у інвесторів під гарантію держав-членів. Відсотки покриватимуться зі щорічного бюджету ЄС – тобто з внесків держав-членів. 24 держави платитимуть близько 3 млрд євро відсотків на рік. Угорщина та Словаччина заблокували участь, Чехія відмовилася від початку. Австрія вносить 2,66% до бюджету ЄС. Її частка: у 2027 році – близько 26 млн євро, починаючи з 2028 року – приблизно 80 млн євро щороку. Це реальні гроші з австрійського бюджету на відсотки за цим кредитом. Основну суму Україна повертає лише після отримання воєнних репарацій від росії. Якщо ні репарацій, ні конфіскованих активів не буде – гарантійна відповідальність повертається до держав-членів пропорційно до їхніх часток в ЄС. Для Австрії це потенційно понад 2 млрд євро – але лише у найгіршому сценарії. Щодо тези про «австрійські гроші на зброю»: це відбувається через Європейський фонд миру і спільний бюджет ЄС. Але це зобов'язання Австрії як учасниці ЄС, а не особисте рішення. Прямої передачі зброї немає – Австрія дотримується військового нейтралітету.

Кліматична нейтральність Австрії: амбітний план майбутнього чи ризикована авантюра Поки більшість Європи домовилась стати кліматично нейтральною до 2050 року, Австрія обіцяє впоратись на десять років раніше – до 2040-го. Амбітно? Так. Реалістично? Тут починається найцікавіше. На днях уряд нарешті узгодив бачення нового кліматичного закону, без якого Австрія кілька років жила без правового плану скорочення викидів. І все це на тлі найсухішого року за всю історію метеоспостережень. Що взагалі означає «кліматична нейтральність»? Це не «нульові викиди», коли парникових газів зовсім немає. Нейтральність – це коли скільки викинули, стільки й забрали назад. Мова про екологічний баланс. Забирати можна по-різному. Ліси, ґрунти, болота й луки поглинають частину CO2 – це природні «поглиначі». Решту компенсують технологіями – наприклад, вловлюють вуглець на заводі й закачують під землю. Австрійські науковці підрахували: щоб встигнути до 2040-го, викиди мають падати на 7% щороку. Для розуміння: така швидкість востаннє спостерігалась хіба у локдауновому 2020-му, коли бізнес лежав в руїнах. Конкретних інструментів у самому законі поки небагато – там є тільки ціль. Конкретні заходи уряд обіцяє презентувати аж до кінця 2027 року. Головні джерела викидів в Австрії: енергетика й промисловість – 43,5%, транспорт – 28,9%, сільське господарство – 12,2%, будівлі – 9,2%. Але не все підпадає під ціль 2040: велика промисловість регулюється окремою системою торгівлі викидами ЄС з повільнішим графіком до 2050-го. Нова ціль – це транспорт, будівлі, сільське господарство, відходи й малий бізнес. У енергетиці – відмова від нафти, вугілля й газу та повний перехід на відновлювані джерела в електрогенерації вже до 2030-го. У будівлях – санація старого житла та перехід на теплові насоси. У транспорті – розширення громадського й електротранспорту. У промисловості – декарбонізація й вловлювання та захоронення вуглецю. У сільському господарстві – регулювання викидів аміаку. Австрію до цього ніхто не примушував. Це власна, добровільна амбіція. Тоді навіщо це все? Бренд першопрохідця. У теорії – користь для економіки: енергетична незалежність, її зростання та 21 тисяча робочих місць за рахунок ринку кліматичних технологій. До того ж до нейтральності Австрія вже сьогодні ближча, ніж інші країни ЄС. На іншій чаші ваг ризики. Бізнес через вимушені інвестиції в екотехнології стає менш конкурентним порівняно з країнами ЄС, де план не такий амбітний, і може почати тікати туди, де стандарти м’якші. Видатки лягають і на жителів, яким доведеться переобладнувати старе житло під нові стандарти, що навіть із держпідтримкою не дешево. Є й побоювання, що ціль не буде виконана ні до 2040-го, ні навіть до 2050-го. Саме формулювання домовленості каже, що все реалізовуватиметься лише якщо не зашкодить конкурентоспроможності бізнесу та робочим місцям. За оцінкою держави, для нейтральності до 2040-го потрібні щорічні інвестиції в діапазоні 46,8–64,5 мільярда євро, з яких треба знайти додатково 6,4–11,2 мільярда євро на рік (1,1–1,9% ВВП). І головне: це точно не змінить кліматичну ситуацію. Частка Австрії у світових викидах – менш ніж 0,13%. Навіть нульові викиди в одній країні нічого не змінять, бо боротьба зі змінами клімату – колективна відповідальність, де однієї країни чи навіть цілого ЄС (близько 5% світових викидів) замало, а включитися мають також США, Китай та Індія. Як на мене, ситуація виглядає як дуже ризикована ставка ва-банк без чіткого плану. Величезні гроші, перебудова економіки, і лише через роки стане зрозуміло, спрацювало це чи остаточно добило кволу економіку. І це якщо не станеться форс-мажору – а в нашому «веселому» світі це дуже легко. Чесна відповідь: ні, сама Австрія (і навіть Європа з її приблизно 5% світових викидів) фізично не здатна зупинити зміну клімату поодинці. Але глобальна проблема інакше й не вирішується, як сумою локальних дій – національні закони на кшталт австрійського не наївність, а необхідна, хоч і недостатня сама по собі, частина значно більшого рівняння.

Кожен шостий російський дипломат у Відні має зв’язки з розвідкою, але Австрія не поспішає діяти Тема російського шпигунства у Відні не сенсація, і я писав про окремих агентів ворога раніше. Але тут шпигуни йдуть прямо гуртом. Російське опозиційне видання Agentstwo оприлюднило розслідування, у якому із загального списку акредитованих у Австрії російських дипломатів, опублікованого МЗС, виокремлено 21 особу з можливими зв’язками зі спецслужбами – СЗР (розвідка), ГРУ (військова розвідка) чи ФСБ (контррозвідка). Основою для висновків стали зламані російські бази даних із інформацією про прописку, доходи та податки російських «дипломатів». Серед кадрів – перший секретар посольства, військовий аташе та аташе, яких пов’язують з ГРУ. За версією журналістів, це випливає з адрес реєстрації біля військових частин та родинних зв’язків. Аташе раніше працював у дослідницькому центрі ФСБ. Радник та кілька аташе пов’язані зі СЗР через адреси реєстрації в будинках, де прописано багато співробітників служби, зарплати від конкретних підрозділів або роботу дружин у дитсадках служби. Розслідування не обмежилося посольством. З 22 співробітників постійного представництва росії при ОБСЄ підозри стосуються сімох. Серед 47 російських представників при інших міжнародних організаціях у Відні названо ще п’ятьох. За оцінками австрійської розвідки, у місті працює близько 500 співробітників російських дипломатичних установ, і до третини з них можуть займатися прихованою розвідувальною діяльністю. За руку згаданих людей поки не спіймали, не посадили і не депортували. Висновки розслідувачів базуються на біографічних даних та адресних збігах. За інформацією австрійського агентства APA, список неповний – бракує людей, яких вже у чомусь і так підозрюють. Публікація отримала практичний наслідок. Міністерство оборони Австрії розіслало терміновий лист усім військовослужбовцям із проханням повідомляти Управлінню військової контррозвідки про будь-які контакти з людьми зі списку. Ціль – дізнатися, чи намагалися ці люди встановлювати контакти з військовими, щоб отримувати інформацію. Нещодавно вже була викрита шпигунська база розвідки рф на дахах посольства та дипломатичного містечка у Відні з антенами, про що я також писав. Тоді австрійське МЗС заявило про зміну курсу у боротьбі зі шпигунством, а кількох дипломатів росії було вислано. Але після цього ніяких реальних кроків не послідувало. МЗС не має доказів чи якихось кримінальних діянь інших російських «дипломатів», то ж вони собі далі спокійно працюють. Це у світі, де божевільні з рф погрожують всій Європі. Просто для розуміння: засуджений у першій інстанції за шпигунство Егісто Отт не перебуває під вартою, як і болгарська шпигунка, що стежила за журналісткою на замовлення росії. Про ці справи також у мене можна детально почитати. Паралельно буксує і законодавча реформа. Міністерство юстиції ще у квітні підготувало проєкт посилення кримінальної відповідальності за шпигунство, але документ досі узгоджується всередині уряду, і конкретної дати ухвалення немає – в міністерстві кажуть лише про «наступні кроки восени». При цьому кількість акредитованих дипломатів рф в Австрії з початку повномасштабної війни вже скоротилася на 23%. Відень і далі лишається зручним майданчиком для російської розвідки – не лише через дипломатичну недоторканність, а й через присутність тут ООН, МАГАТЕ, ОБСЄ та інших організацій. Масштаб загрози прямо тут, у серці Європи, важко навіть оцінити. За матеріалами видань Agentstwo, Heute, DerStandard, Profil.

Вбити осу в Австрії коштує 7500 євро Спекотне літо повертається щороку, і разом з ним – невід'ємний супутник будь-чого смачненького на столі: оси. Цього літа їх особливо багато через теплу суху весну – матка сама будує перше гніздо, і якщо погода не заважає, колонія розростається до пізнього літа. Може здатися, що найпростішим способом позбавитися комахи є насилля. Але краще подумати двічі: за вбивство корисних комах в Австрії передбачені серйозні грошові штрафи. Поруч з нами живе близько 300 видів ос. Найнадокучливіші, що якраз лізуть до вас та в хату, всього два – німецька і звичайна оса, але відрізнити жовто-чорних комах між собою непросто. Решта видів живуть непомітно і з людьми майже не перетинаються. Оси корисні: запилюють рослини, полюють на шкідників і є важливою ланкою харчового ланцюга для птахів, кажанів, їжаків та інших комах. Природу в Австрії захищають фактично дев'ять різних законів – по одному на кожну федеральну землю, тому й розміри штрафів відрізняються. Але всі вони сходяться в одному: диких тварин без розумної причини вбивати не можна. Деякі комахи мають ще й особливий статус як рідкісні види. Серед них, наприклад, шершні у Зальцбурзі, Каринтії та Форарльберзі. Закони захищають також бджіл, лісових мурах, метеликів, бабок, окремих жуків, коників, сарану та равликів. Штраф за вбивство тварини без розумної причини – до 7500 євро, повторно – вже 15000. Додатково можуть діяти штрафи згідно з місцевими законами земель. Карається не лише сам факт вбивства, а й конкретні заборонені методи знищення гнізда: викурювання, отрута, монтажна піна, заклеювання льотка, випалювання. Навіть звичайна побутова пастка для ос може створити проблему, якщо комахи в ній тонуть чи гинуть. Як про це дізнаються? Навряд чи хтось зафіксує факт вбивства однієї комахи. А от незаконні способи боротьби з гніздом – цілком. На практиці за різні порушення частіше отримують попередження, припис виправити ситуацію чи порівняно невеликий штраф у кількасот євро, а не суми з заголовків. Ви не лишаєтеся один на один з осами. Залежно від землі можна звернутися до домоуправління (Hausverwaltung), спілки захисту природи (Naturschutzbund), місцевих пасічників, дезінсекторів (Schädlingsbekämpfer/Kammerjäger) чи, у крайньому разі, до пожежників. Усі ці штрафи й заборони можуть здатися надмірними, поки не згадати, що укуси комах – це не лише "боляче й прикро", а й смертельно небезпечно. За 10 років в Австрії від цього загинуло 55 людей, а госпіталізовано було приблизно по 1200 людей на рік. Небезпечний не сам укус, а алергічна реакція на отруту – в Австрії підтверджену алергію на отруту бджіл чи ос мають понад 300 тисяч людей. Ознаки того, що реакція виходить за межі нормальної: набряк очей чи язика, кашель, свербіж по всьому тілу, а не тільки в місці укусу. У такому випадку – одразу дзвонити на 144, людину покласти на бік, якщо вона втрачає свідомість, ноги підняти. Для тих, хто вже знає про свою алергію, є конкретні інструменти: Allergiepass (документ, що підтверджує діагноз) і аварійний набір із собою – кортизон, антигістамінні препарати та адреналіновий шприц-ручка. Саме тому закон і робить винятки – підтверджена алергія чи діти в родині є "поважною причиною" видалити гніздо. Найкраща стратегія боротьби – не доводити до конфлікту. Закривати солодкі напої, накривати десерти, тримати смітник закритим. Якщо оси вже кружляють біля вас – не махати руками і не дмухати на них: вуглекислий газ з дихання вони сприймають як сигнал тривоги. Допоможе пульверизатор з дрібним водяним туманом – комахи сприймають туман як дощ і відлітають. Також можна використати невеличкий пилосос для комах (Insektensauger) – він затягує оси всередину контейнера, не травмуючи і не вбиваючи. Після цього комаху випускають подалі від людей. І наостанок справедливе питання: а є хтось, кого можна прибити без ризику? Так. Наприклад, комарі. Закон також не захищає павуків. А в квартирі можна сміливо знищувати домашніх шкідників – міль, тарганів, мурах-фараонів та клопів. Вони не частина дикої природи, а санітарна проблема.

Будинок Гітлера, який Австрія намагалася забути Завершилася довга й суперечлива, тривалістю 90 років, історія з найскладнішим будинком Австрії – домом, де народився диктатор та військовий злочинець Адольф Гітлер, і який десятиліттями був головним болем для держави та місцевої громади. За годину їзди від Зальцбурга стоїть невелике містечко Браунау-на-Інні у Верхній Австрії – прямо на кордоні, і перейшовши міст через річку, ви вже в Німеччині. На вигляд – цілком звичайний будинок, перед яким стоїть меморіальний камінь з написом про мир, свободу, демократію і засторогу проти фашизму. 20 квітня 1889 року в цьому будинку народився Гітлер. На той момент це був звичайний заїжджий двір – батьки майбутнього диктатора орендували там кімнати, поки батько служив дрібним митним чиновником на австрійсько-німецькому кордоні. Родина прожила тут недовго: коли Адольфу було три роки, батька перевели служити до Пассау, і сім’я виїхала. Будинок належав приватній родині ще з 17 століття. В 1938 році його викупили нацисти – по факту вибору в родини не було. У травні 1945-го, коли американці зайняли місто, німецький штурмовий загін спробував будинок підірвати. Американські солдати цю спробу зупинили – не з сентиментальних причин, а просто тому, що встигли захопити місто раніше. Того ж року в будинку відкрили меморіальну виставку: у кімнаті, де народився Гітлер, показували фото жахів концтаборів. Після війни через суд за реституційною угодою будинок повернули родині, а держава взяла його в оренду, надавши статус історичної пам’ятки. Роками там був банк, школа, центр для людей з інвалідністю – жодна функція не мала стосунку до символіки місця, але й не вирішувала головної проблеми: будівля лишалась у приватних руках родини, яка здавала її в оренду державі. Роками тривали судові суперечки, і в 2016 році держава остаточно експропріювала будинок. Родина хотіла 1,5 мільйони євро, незалежна експертиза оцінила його в 812 тисяч – суд підтвердив саме цю суму. Забрати будівлю було найлегше. Найважче – вирішити, що з нею робити. Комісія істориків виступила проти двох крайнощів: знесення (стирання історії) і музею чи меморіалу (ризик паломництва для не тих людей). Рекомендували перебудувати так, щоб максимально знизити впізнаваність, і віддати під адміністративне використання. Розглядали різне: соціально-благодійну установу, постійну виставку про рятівників євреїв часів Голокосту. У 2016-му міністр внутрішніх справ навіть пропонував знести будівлю. Але в листопаді 2019-го рішення ухвалили остаточно – поліцейська дільниця та окружне поліцейське управління Браунау. Логіка проста: поліція – максимально нейтральне використання, яке важко перетворити на культове місце, а якщо неонацисти приїдуть як паломники – поліція вже на місці. Проблема нікуди не зникала: будівлю відвідували праві радикали, а у 2021-му німець поклав на підвіконня вінок «блаженному Адольфу» – справу досі розглядають. У 2020-му провели міжнародний архітектурний конкурс, а восени 2023-го почалась перебудова. Пожовклий, вкритий цвіллю фасад замінили на чистий білий, арки – на прямокутні вікна, над входом з’явився поліцейський логотип. Коштувало це державі близько 20 мільйонів євро. Недоторканим лишили тільки меморіальний камінь перед будівлею. 22 липня 2026 року, після майже трьох років ремонту й десятиліття державного володіння будівлею, поліцейський центр офіційно відкрили. Працюватимуть там близько 45 поліцейських. Міністр внутрішніх справ говорив про новий розділ в історії будівлі: тепер це місце демократії, верховенства права і безпеки, а пам’ять при цьому нікуди не зникає. Не обійшлося й без критики: меседж влади нібито простий – забути якнайшвидше, а кількість праворадикальних «паломників» це навряд чи зменшить, просто зміняться декорації. Але варіантів тут небагато. Знесеш – скажуть, що стираєш історію. Зробиш музей – ризикуєш культове місце для не тих людей. Залишиш занедбаним – отримаєш ще гірший символ занедбаної пам’яті. Поліцейська дільниця – мабуть, найменш романтичний, зате найбільш бюрократичний вибір з усіх можливих.

Моцартів женуть з центру Відня. Хто вони взагалі такі? Якщо ви бували у центрі Відня, то точно бачили чоловіків у червоних фраках й капелюхах, що продають квитки на концерти класичної музики. Хтось відмахується, хтось купує. З 1 липня 2026 року Відень офіційно забороняє костюмованим продавцям з’являтись на чотирьох ділянках: площа Св. Штефана, Кернтнерштрассе, Грабен і площа перед Держоперою. Штраф – 700 євро. «Моцарти» – наймані працівники організаторів туристичних класичних концертів. Явище повністю легальне і старе як сам віденський туризм. Завдання просте: зупинити туриста, вручити флаєр, продати квиток. На одних і тих самих площах конкурують кілька операторів, говорять на різних мовах і реагують на мову туриста. Місто намагалося впоратись поступово. До 2019 – жодних дозволів. Потім запровадили дозволи і щомісячну плату 170 євро. У 2021-му обмежили 18 локаціями. З березня 2026 плата зросла до 350 євро. Але порушення не зупинялись: у 2024 перевірили 579 продавців – у кожного другого знайшли порушення. Цьогоріч – 75 перевірок, 34 порушення. Скарги лише зростали. Причин для заборони кілька. Центр тісніший через туристів, набридання нікуди не ділося. Пільгові квитки перепродавалися в рази дорожче, деякі місця продавалися двічі. І все це не в’яжеться з баченням Відня як «преміум-дестинації». Окрема претензія: продавці пропонують квитки ніби в Оперу чи Мюзікферайн, але при купівлі виявляється – якийсь палац чи інша зала. Ціни немаленькі: 50–130 євро, з вечерею під 200. Я, як працівник туризму, скажу: туристи справді хочуть класичної музики. Але квиток в Оперу «просто зараз» майже неможливо купити – він розпродається за місяці. Розбиратися в залах і локаціях туристу ніколи. Тож купити квиток на вулиці – це реально сервіс. Так, може бути дорожче і не перша сцена. Але для більшості цього достатньо. Для самих «Моцартів» – непроста робота з мінімальною зарплатою. Для когось підробіток з гнучким графіком, для когось – основний заробіток на роки. Місто не забороняє явище повністю – дозволи видаватимуть і надалі, але вже в інших локаціях. Цілком може статися, що натовп просто переміститься на сусідні площі – і все почнеться знову.

Чому в Австрії так мало кондиціонерів – і чому це нарешті може змінитися Ви точно відчули неймовірну спеку, яка тривала пару тижнів, і вчергове запитали: а чому в Австрії так мало кондиціонерів? Дивна річ: в машині кондишн – це норма, в офісі чи на якомусь бізнесі – також трапляється, а вдома – вже якась розкіш чи щось неочікуване. Холодніше не стає, а цей червень виявився на кілька градусів теплішим, ніж раніше. Охолодження влітку – це такий самий базовий комфорт, як і опалення взимку. Чому ж так? Зараз кондиціонер вдома має лише 18% мешканців Австрії, ще кожен шостий планує придбати охолодження протягом найближчих п'яти років. Виробники кондиціонерів кажуть, що продажі ростуть. Ситуація змінюється, але далеко до США, де кондиціонери встановлені в 88% домогосподарств, чи навіть до України, де попри проблеми з електроенергією домашнє охолодження доволі поширене. Перша причина – ментальна. В Австрії домашній кондиціонер часто розглядається як щось недосяжне і навіть непотрібне. Все ще сильна мантра "та скільки там тих спекотних днів, і так переживемо", і звичка просто терпіти спеку тут присутня. Ну і нарешті всі знають про дороговизну та складність встановлення – тож навіть такий варіант не розглядають. Друга причина – бюрократична. В центральних частинах міст діють жорсткі вимоги до захисту міського вигляду фасадів, тож встановлювати зовнішній блок просто заборонено. Десь можливо, але треба отримувати спеціальний дозвіл та згоду сусідів – людей, у яких кондиціонерів найімовірніше немає і не буде. Велика частина людей орендує житло, тож додається ще й дозвіл орендодавця. А коли це ще й якась пам'ятка архітектури – стає лячно. Третя причина – інженерна. Більшість житла в австрійських містах – це старий фонд, часто з товстезними стінами та фізичною неможливістю встановити й розмістити кондиціонер. Врегульовані місця та плани встановлення систем кондиціювання з'являються в новобудовах, але не автоматично і не скрізь. Четверта причина – фінансова. Кондиціонер – це не дешево. Встановлення обладнання разом з монтажем коштує від півтори до чотирьох з половиною тисяч євро. До цього додаються витрати на електрику – в середньому 80–150 євро за літній сезон для однієї кімнати. 38% респондентів опитування по ЄС кажуть, що кондиціонер їм не по кишені. Компромісним виходом стають мобільні кондиціонери, які через хвилю спеки масово почали зникати з полиць магазинів техніки. Дозвіл не потрібен: поставив, увімкнув і охолоджуєшся. Але на зворотному боці – прожерливість: споживання електрики на 40–60% вище за ту саму холодильну потужність порівняно зі спліт-системою. Так стається тому, що шланг виводить тепле повітря через щілину у вікні, крізь яку назад потрапляє тепле повітря з вулиці. На ринку вже з'явилися мобільні спліт-системи, де зовнішній блок ставиться окремо на балконі і з'єднується з внутрішнім блоком у кімнаті тонкою трубкою – і монтується все це без свердління стін. Але глобальне потепління все ж таки змушує австрійську бюрократію повільно рухатися вперед. В процесі державне рішення і зміни до профільних законів, щоб встановлення кондиціонера стало можливим попри заперечення сусідів чи орендодавця. Це з одного боку полегшить життя, з іншого – може змінити стримані звичні фасади і естетику.

Як колись успішна Австрія докотилася до бюджету жорсткої економії Міністр фінансів вийшов до трибуни зі словами: «не хочу вас обманювати, часи серйозні». Ці часи настали вже давно – просто не всі наважуються сказати суспільству як є. Є давні причини: щедра соціальна система, невдалі заходи у боротьбі з пандемією, роки інфляції. Попередній уряд залишив діру на 24 млрд євро. Але та коаліція – то нинішня лідуюча ÖVP. Ті самі люди тепер борються з наслідками. Нова коаліція взялася за заощадження на 15 млрд. Але втрутилися зовнішні фактори: конфлікт в Ірані – нова енергетична криза, мита США, конфлікт в Україні. За правилами ЄС дефіцит не може перевищувати 3% ВВП. Австрія цю межу порушила. На 2027 рік закладається 3,5%, до 2028 – повернення в дозволені 3% під наглядом Брюсселя, за що йому треба тільки подякувати. Уряд представив Doppelbudget – подвійний бюджет на 2027 і 2028 роки. Загальний обсяг – 5,1 млрд євро: 2,5 млрд на скорочення дефіциту, 2 млрд на зниження витрат роботодавців, 0,6 млрд – нові інвестиції в догляд, освіту та боротьбу з бідністю. Пенсіонери два роки не отримають індексацію, держслужбовці – лише підвищення нижче інфляції. Разом це принесе 560 млн. Працівники з низькими зарплатами поступово почнуть платити внески до страхування від безробіття. Роботодавцям натомість знижуються витрати – це 2 млрд на стимулювання зайнятості. Сімейні виплати знову не індексуються. Familienbonus: для дітей старше 4 років повне податкове відрахування – лише якщо обоє батьків працюють. Ноутбуки для школярів – із 6-го класу замість 5-го. Другий рік садка – обов’язковий і безкоштовний. Вища освіта суттєво скорочується – про це я писав окремо. Бюджет на клімат падає майже на 30%. Скорочуються субсидії на енергетичне оновлення будинків. 6% держслужбовців скоротять до 2029 через непоновлення вакансій – близько 2000 посад. Частково це компенсуватиме ШІ… Оборонний бюджет зростає з 4,76 до 5,15 млрд, але менше ніж хотіло Міноборони. До цілі НАТО у 2% ВВП ще далеко. На догляд за літніми – плюс 100 млн щороку. На дитячу бідність – 60 млн. Жіночі притулки отримують рекордне фінансування. ORF втрачає 93 млн з держбюджету. Міністр попереджає: без «дрібки удачі» не обійтись – потрібна стабілізація міжнародної ситуації та відновлення економіки. А це в нашому новому божевільному світі дуже сумнівно.

Австрія витрачає на неефективні університети мільярди — і більше не може дозволити собі цю розкіш 27 травня понад 21 000 студентів, викладачів і університетських працівників вийшли на вулиці Відня. Привід – скорочення університетського бюджету на мільярд: замість нинішніх 16,5 мільярда уряд планує виділити лише 15,5. Під загрозою кожне п’яте робоче місце, повернення відсівних іспитів і подовження навчання. Але перш ніж підписуватися під цим апокаліпсисом – варто подивитися на цифри. За даними ОЕСР, Австрія витрачає на вищу освіту 1,11% ВВП – друге місце в ЄС після Франції, 27 000 євро на студента на рік. Університетський бюджет зростав 15 років поспіль – з 8,2 до 16,1 мільярда євро. Причому 2025–2027 підвищили одразу на 22% у виборчий рік. Тобто «скорочення» – це повернення з рекордного рівня до реальності. Тоді де результат? Університет Відня вперше потрапив до топ-100 рейтингу Times Higher Education – на 95-му місці. У рейтингу QS він на 152-й позиції і єдиний австрійський університет у топ-200. Данія, Фінляндія, Швейцарія витрачають менше – але мають університети в топ-50 світу. Причина – у структурі. На 9 мільйонів жителів – 77 університетів. Країни-інноваційні лідери ЄС мають удвічі менше закладів відносно населення. Кожен утримує власну адміністрацію, IT, юрвідділ. Данія злила університети у 2007-му й піднялась у рейтингах. Університет Paris-Saclay, створений із 19 установ, – 13-й у світі. Австрія рухалась навпаки: з 14 університетів у 1955-му до 77 у 2025-му. Проблема і в тому, кого навчають. Щороку 60 000 дипломів, понад 40% – у праві, економіці та гуманітарних науках. На STEM – лише третина. На медицину – близько 1700 місць на рік, хоча потрібно до 1900 нових лікарів. Третина випускників іде в приватну практику або залишає країну. Черги до лікаря – тижнями. Лише в клініці LKH Graz через скорочення можуть зникнути до 120 лікарів. «Якщо ми сьогодні скорочуємо навчальні місця, завтра не буде лікарів. Це не попередження – це математика», – президент Лікарської палати Штирії. Окремо – зарплати тих, хто б’є на сполох. Ректор Економічного університету Відня – 396 000 євро на рік, на третину більше за канцлера. Ректор мистецького університету в Лінці з 1595 студентами – 311 000 євро, або 195 євро на кожного студента. В Університеті Відня з 79 000 студентів – лише 4,47 євро. 77 університетів – 77 ректорів. Усе за державний кошт. Австрія збудувала дорогу і неефективну систему, яку в умовах кризи дозволити собі не може. Реформувати її – означає наступити на інтереси сотень лобістів і політиків. Тому поки що виходять на демонстрації.