Word4Power

З 27 червня не виходить на зв'язок мій колега Дмитро Кушнір, який наразі служить у ЗСУ. Ми багато працювали на спільних проектах як усно, так і письмово, їздили на UTIC - найкращу перекладацьку конференцію в лісі, а ще він якось на моїй кухні варив у турці супер-енергетичний напій із молока, куркуми і ще одного секретного інгредієнта 😊 Він автор телеграм-каналу Happy Interpreter і подкасту Українська кабіна, куди він запрошував на бесіди лінгвістів і перекладачів. Я теж відгукнулася на запрошення і попри весь мій скептицизм до аудіоформату вийшла цікава бесіда. У Дмитра завжди можна було розпитати про йогу чи попросити рекомендацій незаїждженої музики... Чомусь ірраціонально вірю, що він живий і ми ще побачимось.

Минулого тижня знову була на Літній школі перекладу ІФ, що влаштувала аж цілий круглий стіл із синхронного перекладу. Оскільки залучають до цього діла традиційно випускників цього самого вузу, не дивно, що я опинилася за столом разом із Олексієм і Антоном. Завдяки першому я синхронила французьке німе кіно, перекладаючи з екрану субтитри у мікрофон на всю залу, а з другим ми якось так осоромились у стоматологів, назвавши файл "напильником", що після того я ні разу за ту тему не бралася. Та згадали ми крім того багацько всього — сподіваюся, слухачам було цікаво! Закцентувала, що дуже не вистачає перекладачів з французької. Може, таки побачу в кабіні молодих класних колег!

Віктор Войтович "Про офіційне неофіційно. За лаштунками високих візитів (Перекладацькі нотатки дипломата)" Давно не поповнювала цю рубрику. На жаль, доведеться не погодитись із купою позитивних рецензій. Хтозна, якби знала автора особисто, то може, ставилася б лояльніше, а так є що є. По-перше, Войтович не зовсім перекладач, а дипломат, який виконував у тому числі перекладацькі функції. Про переклад написано мало і більше з точки зору протоколу, аніж якісь лінгвістично цікаві випадки. До речі, пане Войтович, torture у нас уже давно не "тортури", а "катування", хоча вперше цю Конвенцію переклали саме так. По-друге, очевидно, що чимало він не зміг розповісти через державну таємницю, договори про нерозголошення та і просто з обережності, щоб когось не образити. Відповідно, історії звучать сухо і найцікавіше, що можна в книзі прочитати — це описи кількох його снів (так, ви все вірно побачили). Також незрозуміло, навіщо нам перелік пам'яток Парижа із інформацією про них із Вікіпедії плюс довжелезні цитати з промов і листів. Вердикт: нецікаво і не особливо корисно. #TranslatorBookshelf

Подумала, що найбільше в послідовному мене дратує, коли хтось з аудиторії починає триндіти паралельно зі мною, поки я перекладаю. Це настільки відволікає і заважає, що в кількох випадках, як ставало вже зовсім нестерпно, я переривалася і робила цим балакунам зауваження. До речі, допомагало 😊 А які ваші pet peeves?

Якби я мала більше годин у добі, обов'язково вивчила б українську жестову мову! Цікаво, чи знає її хтось із підписників? Або ж намагалися вчити - які враження? P.S. Фото плакату зробила в Мінсоцполітики.

Минулого тижня завершився етап іспиту з перевіркою довгого послідовного, і відчутну кількість колег відправили на перездачу у вересні. Насправді це не дивно з двох причин: а) цьому виду перекладу в нас (майже) не вчать; б) потреби в ньому на нашому ринку так само майже немає. Крім того, довгий послідовний — це не просто оволодіти системою скоропису і довести її до автоматизму, а й відтворити виступ іншою мовою поставленим голосом, із риторичними паузами (а не гугнявлячи обличчям у блокнот), граматично і стилістично правильно. Вимоги до тексту "на виході" тут набагато вищі, ніж для синхрону, де через потребу у швидкості дещо все ж таки прощають. У дужках все ж зазначу, що й синхрон має бути не монотонним, а інтонаційно живим, і на щастя, моє і молодші покоління перекладачів цього принципу вже все-таки дотримуються. Тож ті, хто каже, що послідовний легший за синхрон — можливо, якщо це переклад по півфрази. А long consecutive — окрема складна навичка, та перекладач, який нею бездоганно володіє, готовий справді до всього 😊

Давно не було гідних інформаційних приводів у цьому каналі, та цей день настав! Звідучора я — акредитована усна перекладачка для євроінституцій (Європейський парламент, Європейська комісія, Суд справедливості ЄС) з українською мовою А, англійською В та французькою С. Процес відбору тривав довго. Ще в січні потрібно було податися на власне іспит, для чого не просто надати резюме та дипломи, а й представити документальне підтвердження не менш ніж 100 днів усного перекладу. Ця паперова робота зайняла в мене кілька днів, які можна було провести в післяноворічному анабіозі 😊 Якщо пакет документів організацію влаштовував, то далі відбувався технічний тест, адже всі іспити проходили онлайн. Для перевірки зв'язку і звуку учасники заходили на сервер і записували пробний синхронний переклад короткої промови. Заявлялося, що якість перекладу на цьому етапі не перевіряють, хоча я в це не вірю 😊 На 16 березня поставили іспит із синхронного перекладу. Усі, хто дожив до цього етапу, заходили на сервер о 9-й ранку за брюссельським часом і синхронили попередньо записані промови (кожна 10-12 хвилин) у відповідних мовних парах. Запис цих перекладів оцінювали десь місяця півтора. Щасливчики, які прорвалися до фіналу, складали іспит із довгого послідовного перекладу, тобто текстів на 5-6 хвилин під скоропис. Точніше, складають, бо вчора був перший день із трьох. Тут усе відбувається наживо, хоч і онлайн, тож кожному претенденту призначають власний час. Я відразу зловила підзабутий вайб страсбурзьких випускних іспитів, коли переклади слухала ціла комісія. Після кожного "підходу до снаряду" було коротке обговорення, поки учасника відправляли "за двері". І, що величезний плюс, після цього відразу результати і трохи фідбеку. Тексти в обох турах мені здалися нескладними, однак часом через нерви проскакували неоковирні формулювання, особливо в англійській. І так, за 20 років у професії вже можна було не так сильно хвилюватись 😊 А для мене це не просто досягнення, до якого я йшла фактично все професійне життя, а й закритий гештальт — колись давно я складала такий самий іспит із російською А (причому двічі), і не склала. Десь так, якщо коротко, готова відповісти на ваші питання. Крім власне вмісту текстів, бо ділитися цією інформацією не можу.

Цей скріншот наочно демонструє, що сьогодні я вперше синхронила у Microsoft Teams і більше цього робити не буду, бо влаштовано там усе максимально через дупу. Це ще й класичний гібридний захід, коли організатори не тільки пожлобилися забезпечити перекладачів на місці, а й не дають нам відео з зали, тільки презентації. Тобто працюємо всліпу і маємо звук з унітазу. Замовник, звісно, поінформований, що якість перекладу ми в такому випадку не гарантуємо. Що ж, бувають і такі дні.

Про що поговорити в цей прекрасний весняний день, як не про перекладацьке вигорання! Зазвичай згадують про дві його форми — коли перекладач бере величезні обсяги роботи за копійчані ставки (тобто відсутність матеріальної мотивації) і коли змушений перекладати всяку діч (ой, вибачте, зараз це називається "не відповідає моїм цінностям"). Та з моїх спостережень найчастіше вигорання трапляється тому, що в житті перекладача немає нічого крім перекладу. Частіше так буває в мого покоління і старших, але не тільки. Ні, посидіти з пивком (та й із чаєм) за серіалом за переключення не рахується, як і будь-яке інше пасивне споживання контенту. Тому навіть якщо ви думаєте, що вам і так норм — повірте, воно не норм і з часом дуже сильно відгукнеться. Спорт, виставки-театри-музеї, музикування, танці, фотографія, живопис, садівництво, the list goes on and on — це не примхи, а запорука нормального функціонування мозку у професійній царині. Так, не кожного дня є на це час — але головне, щоб він з'являвся регулярно. Мене завжди рятувало те, що коли певні періоди в житті не було нічого крім роботи, я почувалася настільки нещасною, що терміново бігла це виправляти 😊 Щоправда, від вигорання з двох інших причин, згаданих на самому початку, це не завжди рятувало...

По слідах роботи минулого тижня вкотре замислилася, що є промовці, зручніші для синхронного, а є зручніші для послідовного перекладу. Звичайно, як треба, так і перекладу, але все ж рівень комфорту в роботі у випадку неспівпадіння буде набагато нижчий. Перекладати послідовно зручно тих, хто говорить структуровано та інформаційно насичено. Коли синхрониш таких промовців, то є ризик пропустити щось важливе, особливо коли вони говорять швидко (а так частіше за все й буває). Але послідовний із хорошими навичками скоропису для них ідеальний. Натомість, перекладати послідовно тих, хто довго не може сформулювати фразу і не завершує жодної думки — то часом справжня мука. Їм треба давати можливість висловлюватись довго, бо інакше не набираєш достатньо інформації для відтворення. Тим часом інша сторона в напруженні чекає, коли ж урешті почує щось зрозуміле (і нервує, чи не випустить чогось перекладач і чи не доведеться перепитувати). Тож коли є можливість, для таких промовців обираю синхрон/нашіптування — нехай у ньому я теж звучатиму не дуже логічно, але хоча б слухач буде посвячений у плутанину цих думок у режимі реального часу 😊 А ви помічали таке? Чи у вас інші критерії зручності?