Іван Зимбицький 🕘 история названий (1)

Вчора мені виповнилось 41 рік. Особливість цього віку, що ти бачиш наскільки по різному склалося життя людей в 41. Одні живуть найкраще життя, а інші самі копають поминальну яму. В молодості (20ті і 30ті) мені бракувало досвіду, помилок і знань, але це компенсувалось великою кількість життєвої енергії. В 40 енергії вже менший відновлення йде гірше, спати хочеться довше, навантаження переносяться не так легко тому має бути досвід. Проте в цьому віці ще абсолютно можливо мати великий рівень енергії. але іі потрібно заслужити правильними діями. 41 на мою думку це золотий вік. В тебе вже є досвід, за плечима купа помилок і ще досить багато енергії. Я зрозумів, що найбільше енергії дає кохана дружина, діти, улюблена справа та щоденна фізична активність. Одне із ключових рішень які я прийняв це не зупинятись в розвитку. Потрібно запускати новіпроєкт, вивчати нову мову (італійську) та продовжуємо знайомитись з новими цікавими людьми. Якщо не закриватись в своєму коконі, не соромитись, не ображатись, відпустити очікування то навколо є величезна кількість класних людей і крутих можливостей. Секрет це бути в правильному стані та банальне позитивне мислення. Дослідження показують, що оптимісти частіше помиляються ніж песимісти, але живуть довше, щасливіші та успішніші. Тому я вирішив бути оптимістом. Незважаючи на війну ми відкинули ідею "залізти в поминальну яму і перестати жити" а на зло ху"лу ходимо на вечірки, клуби, конференції. При чому саме зараз в нашому життя найкращі вечірки. Я прихильник ідеї жити в прекрасному стані незважаючи ні на що. Біль частина життя, але страждання це вибір. Страждати легко, бути щасливим важко. Бо знову таки практика та свідомий вибір щодня. Багато хто нещасливий в еміграції. Я також був спочатку. Тепер я зрозумів секрет. Секрет це мати образ мислення голодного новачка. Для мене кожен італієць це вчитель. Це носій культури і мови яку я хочу глибоко зрозуміти. І вони дуже добре це відчувають. Друге це вдячність. Вдячність це не риса характеру а практика. Така само як наприклад практика бігу чи плавання. Це важливо. Європейці постійно кажуть, що українці мало посміхаються і рідко кажуть дякую та будь-ласка. Нажаль це дійсно так. Я вважаю це великою національною трагедією. Бо країну сприймають саме через звички та культуру звичайних людей. Скажу ще одну річ. Все найкраще в моєму житті прийшло завдяки іншим людям - любов, знання, навички. Всі помилки які я робив це моі помилки за які сам несу відповідальність.

Понад 400 позицій тепер можна не переглядати вручну: AI-планувальник Стейків Карпат збере персональний бокс просто в чаті. Він працює у Viber, Instagram і TikTok. Бачить актуальну наявність, знає новинки та пам’ятає ваші попередні покупки. Можна написати, на скільки людей потрібні продукти, назвати бюджет або попросити скласти план на тиждень. 📱 Якщо не хочеться друкувати, надиктуйте голосове в Instagram чи надішліть скріншот. Замовлення можна спланувати заздалегідь, а менеджер поставить відправку на потрібну дату. І це вже не тест. Планувальник працює з 9 вересня. За цей час він поговорив із понад 1 100 людьми, а близько 70 оформили замовлення просто в чаті. У реальній розмові 28 вересня людина попросила щось нове й недороге - планувальник запропонував котлети, індичу тушонку та млинці. Потім згадав три улюблені ковбаски й перевірив їхню наявність. А коли потрібна людина передає розмову персоналному менеджеру. 👇Напишіть "Що у вас нового?" і подивіться, як це працює.

3 вересня 2026 року наглядова рада Фольксвагена одноголосно схвалила план «Майбутнє 2030». Мінус 50 000 робочих місць по всьому світу. Мінус половина модельного ряду. Це друга хвиля. Ще з кінця 2024 року концерн погодив скорочення приблизно такої ж кількості місць у Фольксвагені, Ауді, Порше та софтверному підрозділі. Разом близько 100 000 людей. Приблизно кожен сьомий працівник групи. Компанії 89 років. Це найбільший автовиробник Європи. І найглибша перебудова за всю його історію. Ззовні все виглядало стабільно. Заводи працювали. Машини продавалися. Бренд тримав позиції. Але європейські потужності концерну перевищують реальний попит більш ніж на 500 000 машин на рік. Операційна маржа за перше півріччя 2026 року становила 3,8%. Ціль на 2030 рік 9%. Китайський ринок, який роками був головним джерелом прибутку, ослаб, а місцеві виробники швидко забирають частку. Американські мита з'їдають експорт. Жоден із цих сигналів не з'явився за один квартал. Але велика система має запас міцності, через який кожна окрема проблема здається керованою. Наприкінці 2025 року Фольксваген уперше за свою історію зупинив виробництво на заводі в Німеччині. Скляна фабрика в Дрездені. Тепер під питанням ще чотири: Емден, Цвікау, Ганновер, Некарзульм. Концерн не може гарантувати їм нові моделі до початку 2030 років. Ключова частина плану не про людей. Модельний ряд скорочують наполовину, а кількість комплектацій, опцій і варіантів на 75%. Тобто проблема була не тільки в кількості працівників. Проблема була в складності, яку компанія нарощувала десятиліттями і яка тихо поглинала маржу. Кожна нова модель колись мала логіку. Кожна комплектація мала свого покупця. Разом вони створили систему, яку дорого утримувати і повільно змінювати. Ринок це оцінив. У день оголошення акції закрилися на 7,9% вище. Інвестори побачили не кризу, а визнання проблеми. Генеральний директор Олівер Блуме назвав план «сильним сигналом для майбутнього концерну». Найнебезпечніший стан у бізнесі не криза. Криза змушує діяти. Небезпечний стан, коли все ще працює, але вже не окуповується. Повільне просідання маржі дозволяє чекати роками. Які напрямки у твоєму бізнесі ще працюють, але вже не окуповуються?

«Убий курку, щоб налякати мавп». Китайська приказка про те, як влада виховує натовп. Дмитро Портнягін, відомий як «Трансформатор», робив усе, чого режим чекає від лояльного бізнесмена. Заснував фонд «велика справа» для допомоги російським військовим. Їздив в окупований Токмак на Запоріжжі. Затримали його, коли він звідти повертався. Борг перед податковою він закрив за кілька днів. Але прокурор все одно просить для нього п’ять років колонії. А слідчий у суді назвав його прихильником Зеленського. Справа не в податках. Справа в тому, що він був гучним. Мільйони підписників, клуб для багатих, продаж успіху на камеру. Ідеальна курка. Російська влада робила так завжди. Микола Бухарін, один з головних ідеологів більшовиків. Ленін називав його улюбленцем усієї партії. У 1938 році його судили на показовому процесі і розстріляли. Перед смертю він написав Сталіну записку: «Коба, навіщо тобі потрібна моя смерть?» Відповіді не було. Бо процес робили не для Бухаріна. Його робили для тих, хто дивився. Микола Єжов організував Великий терор і особисто підписував розстрільні списки. У 1940 році розстріляли і його. Лояльність у такій системі не захищає. Вона лише робить тебе показовішим, коли настає твоя черга. Скільки ще мавп там досі вірять, що наступною буде не їхня черга? . Нам фото очі Діми приречені. Game over. Ось що значить не вчити історію.

)))

цікаві данні по Стейкам Карпат. Тільки за вчора у нас була більше виручка ніж за весь місяць вересеня 2023 року )))

Займаюся в залі і спостерігаю картину. Заходить мужик. Кілограмів 125. Величезний. Руки забиті, плечі забиті, весь квадратний. Видно, що залізо він любить. Думаю: зараз, звичайно, піде тягати залізо. Проходить дві хвилини. Жодної розминки. Жодної вправи на мобільність. Жодної розтяжки. І він починає тягати залізо. Дивлюсь і думаю: чувак, тобі, здається, останнє, що зараз потрібно, це ще більше забивати ці м’язи. Проходить хвилин десять. Заходить жінка. Кілограмів 37, максимум 40. Дуже худа. Руки тоненькі, м’язів практично немає. Думаю: ну от кому точно не завадило б трохи заліза. І вона розстеляє килимок. І починає займатися йогою. Я стою між ними і розумію, що щойно побачив дуже точну модель того, як ми поводимося в бізнесі. Підприємець, який сильний у продукті, постійно покращує продукт. Той, хто сильний у маркетингу, запускає ще одну рекламу, переписує сайт, тестує новий креатив. Той, хто вміє продавати, сам іде продавати. Не тому, що саме цього зараз найбільше потребує бізнес. А тому, що саме це він уміє робити. І найцікавіше, що мозок завжди знайде пояснення. Качок скаже, що йому треба ще трохи маси. Жінка скаже, що їй потрібна гнучкість. Маркетолог знайде ще одну проблему в рекламі. Продавець вирішить, що просто треба більше продавати. Ми дуже любимо тренувати те, в чому вже сильні. Бо там ми почуваємося компетентними. А ріст часто лежить рівно в протилежному місці. Можливо, найкорисніше питання для підприємця: що я систематично не роблю саме тому, що я в цьому слабкий?

Говард Баффет приїжджав в Україну 27 разів і вклав у нашу країну близько 1,4 мільярда доларів. Причому Україна йому нічого не винна. Це середній син Воррена Баффета. Йому 71 рік. Тричі кидав коледж. Сам фермер. І з початку великої війни його фонд став найбільшим приватним донором України. У квітні 2022 року Баффет побачив знищену сільгосптехніку і подзвонив президенту John Deere. «How many combines are available in Europe?» (Скільки комбайнів зараз є в Європі?) Виявилося, 15. Усі мали їхати в Росію. «I’ll take them all.» (Я забираю всі.) Потім докупили доступну техніку New Holland. Загалом українські фермери отримали понад 100 тракторів і комбайнів. Коли тестували техніку для розмінування, Баффет перевіряв її на власній фермі в Іллінойсі. Під роликами підривали вибухівку. Коли український чиновник почав переживати за вартість машин, Баффет відповів: «Stop counting my tractors.» (Перестаньте рахувати мої трактори.) Окрема історія із Superhumans. Андрій Ставніцер спочатку просив у нього $1 млн. Баффет запитав, скільки потрібно, щоб побудувати весь центр. $14 млн. «Okay. And what do you expect in return?» «Nothing. Build it.» (Нічого. Будуйте.) Сьогодні Баффет найбільший донор Superhumans. Але найбільше грошей його фонду пішло навіть не на протези чи трактори. На їжу. Сотні мільйонів порцій для українців. Плюс розмінування, генератори, відновлення інфраструктури, обладнання для розслідування воєнних злочинів, допомога фермерам. У 2024 році Україна присвоїла Говарду Баффету звання «Національна легенда України». Мене в цій історії найбільше вражає навіть не сума. Людина могла просто переказати гроші і забути. Натомість вона 27 разів прилетіла в країну, де йде війна, сідала за кермо тракторів, їздила по містах і особисто дивилась, куди йдуть гроші. Є дуже різні способи витратити великий капітал. Говард Баффет вибрав свій.

Часто читаю питання: «Чи плануєте повертатись в Україну?» Я не просто планую. Я вже виношую конкретний проєкт, який хочу реалізувати, коли повернусь. За час війни я створив в Україні «Стейки Карпат». Сервіс, через який тисячі людей можуть замовляти фермерські продукти ахуєнної якості, за адекватними цінами і з крутим сервісом. Але в мене є ще одна мрія. Там, де я в дитинстві пас корів, коли ще ходив у школу, на Житомирщині, я хочу побудувати дуже сучасну ферму. Я вже бачу її в голові. Великі стада блек ангусів. Іспанські чорні свині. Можливо, навіть страуси. Максимум автоматизації. Сучасне виробництво. Щоб це була одна з найкращих і найтехнологічніших ферм в Україні. Там є класна річка. Біля неї я бачу невеликий готель. Щоб люди могли приїхати на кілька днів, пожити на природі, побачити, як все вирощується, і спробувати продукти прямо там. Я виношую цю картинку і дуже хочу її реалізувати. І от для мене в цьому весь сенс розмови про повернення. Повернутися просто для того, щоб фізично перевезти своє тіло з Італії в Україну? Навіщо? Я хочу, щоб у мене вийшло тут. Заробити гроші. Отримати новий досвід. Побачити, як працюють інші країни. Навчитися новому. А потім частину всього цього привезти в Україну і щось там створити. Мені здається, Україні важливі не просто люди, які повернуться. Їй потрібні люди, які повернуться з мріями, грошима, знаннями, досвідом і конкретним бажанням щось побудувати. Тому я б питав трохи інакше. Не «чи плануєте повертатися?» А «що ви плануєте створити, коли повернетеся?»

Нещодавно подивився на капіталізацію Ferrari і завис на одній цифрі. Ferrari коштує на біржі близько 62 млрд євро. Це більше, ніж Mercedes-Benz, BMW або Volkswagen окремо. А тепер найцікавіше. За 2025 рік Ferrari відвантажила 13 640 автомобілів. Volkswagen Group — майже 9 мільйонів. Тобто Volkswagen продав приблизно у 660 разів більше машин. Але ринок оцінює Ferrari дорожче. Причина добре видна в іншій цифрі. Ferrari у 2025 році отримала 7,1 млрд євро виручки і 2,1 млрд операційного прибутку. Операційна маржа — 29,5%. У Volkswagen 321,9 млрд євро виручки. Майже у 45 разів більше. Але операційна маржа — лише 2,8%. Виходить парадокс. Одна компанія будує заводи, утримує сотні тисяч людей і продає мільйони машин. Інша навмисно продає дуже мало. І саме друга може коштувати дорожче. Ferrari продає не стільки автомобілі, скільки право бути одним із небагатьох, хто може ними володіти. Чим більше Volkswagen виробляє, тим успішніше виконує свою функцію. Ferrari живе за протилежною логікою. Якщо Ferrari завтра почне випускати мільйон автомобілів, вона, можливо, продасть більше машин. Але може знищити саме те, за що люди готові переплачувати. Для мене тут дуже цікава бізнесова думка. Ми звикли вважати масштаб головною ознакою великого бізнесу: більше клієнтів, більше товару, більше співробітників. Але інколи найбільшу цінність створює не здатність продати всім. А здатність сказати більшості: вам не дістанеться.